Болотяна чума

Казка-легенда

«Її кров дарує безсмертя, в чиїх жилах вона тече...»

 



Поблизу села Вербівка знаходиться занедбане озеро, назви якого вже ніхто не пам’ятає. Про це озеро-болото ходило багато різноманітних легенд та оповідей в народі.

Дехто з старожилів стверджував, що колись це болото було великою повноводною рікою, по якій плавало багато човнів та кораблів, в якій водилося безліч всілякої риби.

Розповідали також про особливу, велетенську рибу, яка мешкала в глибинах цієї річки з прадавніх часів. ЇЇ бачили лише вночі чи рано вранці, коли річка була скута туманом. Мало хто осмілювався ходити туди в ту пору. Однак, все ж таки знаходилися сміливці, які наважувалися подивитися на річкову примару. Як стверджували очевидці, риба була велетенських розмірів, близько дванадцяти сажнів завдовжки і восьми завширшки. Після себе вона залишала великі яскраві кульки кольору веселки – слиз з на диво приємним запахом. Деякі рибалки збирали той слиз, як доказ того, що вони на власні очі бачили рибу-велета.

Спочатку більшість мешканців селища не вірили цим рибалкам, яких згодом прозвали «вигадайлами»; глузували з них, говорячи, що цей слиз з начебто приємним ароматом – суміш якихось трав, що ростуть біля річки. Хоча, насправді, це зовсім не нагадувало звичайне зілля…

Одного разу рибалка «вигадайло» не стерпів насміхання жінки з бородавкою на обличчі та й вилив риб'ячий слиз на неї. І тут раптово її обличчя посвіжішало, і бородавка, що спотворювала її лице, зникла. Інші рибалки також почали помічати чудодійну властивість слизу. Так, в одного рибалки вся рука була в порізах та шрамах, і коли він випадково занурив руку в відро зі слизом, його рука вмить загоїлася і стала мов новою. Почали ходити чутки, що слиз риби-велета здатний навіть тяжкохвору людину вернути до життя.

Люди повірили в існування чудо-істоти, яка виробляла цілющий еліксир. З рибалок, що добували цей еліксир, перестали кепкувати, вони стали найбільш заможнішими та шанованими мешканцями села.

Майже всі довколишні села замість ліків почали приймати чудодійне зілля риби-велета. І всі, хто вживав еліксир, ставали здоровими та бадьорими.

**


Одного разу слава про еліксир долинула і до місцевого князя Олекси. Звісно, він забажав не просто скуштувати зілля чудо-риби, а зловити її. Олекса був певен, що сама риба, а особливо її кров має більш цілющі властивості, ніж еліксир, який вона виробляє. «Її кров дарує безсмертя, в чиїх жилах вона тече», - гадав він.

Олекса негайно почав втілювати свій задум. Він найняв найкращих майстрів, які спорудили йому корабель, призначений саме для полювання на рибу-велета.

Корабель цей був величезних розмірів, оснащений особливим знаряддям. Величезні сіті з гаками були прикріпленні з двох боків судна, двадцять гармат було встановлено на палубі, а також безліч всіляких скринь з небаченою в цих краях зброєю. Незважаючи на всю громадність, корабль був надзвичайно швидкісним та тихим у воді. Люди говорили, що Олекса витратив цілий статок, щоб збудувати це судно та найняти досвідчених рибалок. Проте, князь не зважав на це: витрачені ним гроші – ніщо в порівнянні з багатством, яке він отримає.

Отже, коли все було зроблено і команда корабля була підготовлена, Олекса вирушив на полювання.

Першої ночі нічого дивного не сталося, рибу ніхто з команди корабля не бачив. Другого й третього дня повторилося те саме, що і першого, однак Олекса не зневірювався…


**

Наближався повний місяць. Шостої ночі, опівночі, почувся тихій плескіт води, піднявся прохолодний вітер. Команда Олекси насторожилася: всі відчували, що коїться щось дивне. Поступово тихий плескіт почав переростати в громові звуки, величезна хвиля вдарила об обидва береги річки. І ось щось почало виринати з водної безодні. Так, це була риба-велет.

Олексі вона здавалася більшою, ніж її описували. Риба була надзвичайно великою. Її луска виблискувала зелено-бурим забарвлення в місячному сяйві. Здоровенні різнобарвні очиська чудовиська дивилися незворушно у бік корабля. Всі на хвилину заклякли… Але потім Олекса рішучим та ривким голосом викрикнув: «Пора! Давайте її зловимо, поки вона не пірнула назад в своє річкове лігво… Головне її тіло, неважливо чи живе, чи бездушне». Команда хутко взялася за свою справу: наготовили гарпуни, закріпили мисливські сіті.

Риба продовжувала пливти в напрямку до корабля, буцімто і не відаючи про пастку.

Почалося… Рибалки відчайдушно кидали гарпуни, але все марно. Вони наче навмисно пролітали повз рибу, не залишаючи на ній ані найменшої подряпини. Сітей здавалося немов й не було. Риба спокійно пропливала через них. Можливо, все б закінчилося саме на цьому, проте раптом кмітливий князь здогадався зарядити в гармату срібну кулю. Пролунав гуркіт, а потім шалений, неподібний до інших звуків, потойбічний чи то крик, чи то рев.

Риба-велет була поранена. Побачивши результат, Олекса наказав ще раз вистрілити срібними кулями, потім і ще, й ще раз. Поки кров риби-велета не заповнила всю річку.

Здавалося, що риба була вже мертвою. Рибаки почали затягувати її в сітку й прикріплювати до борту корабля.

Несподівано, один за одним, обірвалися троси – й за мить тіло риби-велета знову опинилося у воді. Ще мить – й місяць затягнуло хмарами, у воді утворилася глибока воронка, що поглинула мертве тіло. Ще мить – й здійнявся вихор. Він окроплював все довкола кров’ю. Кров була повсюди: на палубі, на одязі, на шкірі. Здавалося, що це жахіття буде тривати вічно… Однак, вже за декілька хвилин все скінчилося так само несподівано як і розпочалося.

Прийшовши до тями від переляку, Олекса й інші члени команди не виявили слідів крові на собі. Всі були живі. «Що сталося?» – запитав Олекса. – «Ні, зараз не час для розмірковувань… Необхідно мерщій забиратися з цього проклятого місця!»


**

Пройшло два тижня. І ось одного ранку у Олекси, що майже не збожеволів після тієї ночі, тіло почало обкидати пухирями зеленуватого відтінку, з'явилася гарячка. А ще через пару днів у нього випало все волосся, почали кришитися зуби, нігті на пальцях почорніли. Лікарі не знали, що з ним коїться і не могли знайти ліків від цієї недуги.

Протягом місяця, день за днем у нього відмирали кінцівки, дрібні черви проривали тунелі в його тілі. На останній день того місяця Олекса помер.

Таке трапилося зі всіма членами команди, яка вбила рибу-велета. А сама річка, в якій її було вбито, згодом заросла; кров риби-велета загусла – і утворилося болото, про яке ходять дивовижні легенди. Говорять, що й досі людей, які скупаються або вступлять в це болото, постигне та сама болячка, яка спіткала членів команди Олекси, названа місцевими мешканцями - болотяною чумою.




Епілог. Легенда говорить, що люди мусять з покоління в покоління спокутувати провину за смерть чудо-риби – духу річки, яка за своє життя дарувала життя, а за своє вбивство – жахливу смерть, якої навіть запеклому ворогові не бажають.







Page of

Please Login (or Sign Up) to leave a comment