Все посты
Писательство

Как надо и не надо писать книги

Категорически рекомендую к вдумчивому внятному прочтению всем, кто начинает свою писательскую деятельность:

   http://samlib.ru/m/maksimow_j_w/nenado.shtml

Согласен с автором почти во всем.

От себя порекомендую еще книгу С. Кинга "Как писать книги":

   http://lib.aldebaran.ru/author/king_stiven/king_stiven_kak_pisat_knigi/king_stiven_kak_pisat_knigi__0.html

Удачного чтения и писательства!

Escalibro

Рейтинги

Рейтинги

Добрый день, жители нашего тёплого и лампового эскалибро,

Сегодня появились предпосылки к смене системы оценивания ваших произведений. Уважаемый Хоролец Богдан предлагает заменить текущую систему (+1/-1) на более гибкую (баллы от 1 до 10):

1 Ужас
2 Плохо
3 Так себе
4 Не плохо
5 Хорошо
6 Очень хорошо
7 Отлично
8 Великолепно
9 Гениально
10 Выше всех похвал

Писательство

Альтернативний погляд на Карпатську Україну



Березень 1939р.Січовики - русини.

За охопленням дійсності щоденник  В. Гренджі – Донського  ”Щастя і горе Карпатської України”  охоплює тяглість  важливого періоду історії Закарпаття.  Щоденник вражає документальністю. Автор торкаєтьься лише тих подій і фактів, що безпосередньо потрапили в поле його зору, але й користується й сторонньою достовірною перевіреною інформацією. Будучи в епіцентри подій щодо проголошення автономії Закарпаття, він роз”їжджав по всьому краю і обмінювався інформацію з однодумцями, бачив своїми очимв, що чинить супротивник. Автор щоденника дійсно усвідомлював роль хронікера надзвичайно важливих подій і доконану необхідність її точної фіксації. Його хронологія дає змогу ознайомитися з подіями тих років, які були приховані,або подаються у сфальсифі-кованому вигляді.

Писательство

Дещо інша історія Карпатської України



Все більше і більше відкривається невідомих фактів боротьби Карпатської України,бо ж до часописів попали тільки “уривки”, до того  ж часто перекручені відомості посторонніх спостерігачів. Нижче наведені спогади учасники та творців тих подій, які дещо в іншому аспекті від усталеного,  висвітлюють перебіг тих подій.

Тяга к перу. Путь к званию писателя

Якщо в нас не буде героїв, то нам нав”яжуть чужих


Події у Львові на День Перемоги засвідчили, що історичні факти можуть бути ефективним предметом політичного маніпулювання і дискредитації. І причина цього надзвичайно проста-незнання історії. Це незнання дає чудову можливість для маніпуляцій нею в очах громадськості. Якби хоч трохи  людей знали, що стоїть за датою 9 травня чи іншими радянськими святами, як-би вони знали як ці  дати штучно насаджувались і конструювались, – то, очевидно, можливість реанімувати ту радянщину  була б зведена до абсолютного нуля.

На жаль, в Україні й досі побутує й активно використовується окремими політиками радянська модель історичної пам’яті, яка не має нічого спільного ні з історією, ні з пам’яттю. Яка дуже жорстоко вбивалась в голови українців і, очевидно, що сама по собі ніколи не вивітриться.В Україні про подолання наслідків тоталітарного минулого почали говорити десь із 2005 року. 

Тяга к перу. Путь к званию писателя

В традиції нашого народу – терпіти.

Якщо  навіть поверхово глянути   на нашу історію і подивитися, що з нами робили, ми переконаємося, що  керували нами різні люди, різні імперії, різні добродії, різні ощасливителі й визволителі. З нас постійно ліпили якийсь тип. А тих,котрі в цей тип не вписалися, – їх  вже давно нема. Їх просто вистріляли, повивозили,  примусили мовчати або перетворили на агентів КДБ.

 Нас століттями вчили тої терплячості. А нетерплячих людей вивезли. Нетерплячі люди були в Україні напередодні проголошення її Незалежності, коли повиходили з тюрем і концтаборів колишні в’язні. Але вони зараз або глибоко літні люди, або повмирали. А нове покоління – інше, воно виховувалося за інших обставин, його вчили мовчати. Хоча… Чи дуже бунтували люди в часи голодоморів, чи після війни? То дійсно в традиції нашого народу – терпіти.

 Тепер люди, які живуть в містах, кинулися в села, щоб виживати. Ми виживаємо. Але чи такого виживання сподівалися 20 років тому, коли всі раділи й мали гордість? В селах лишилися переважно непрацездатні люди із незначними вкрапленнями лікарів, медиків, священиків.

Ще одна страшна, на мій погляд, річ відбувається. Подивіться телебачення: всі передачі – російськомовні, пісня звучить переважно російська. Створюється враження, підозрюю, що свідомо, буцімто успішні люди — то є люди російськомовні. А україномовні — то такі селюки, які не вміють інтернетом користуватися. Бо хто в селі інтернетом зі старшого покоління користується? Бібліотеки нема, книги — дорогі. Та й не читають їх, бо нема часу — є корова, коні, город, мотика. І так все йде. І на тлі тих довгоногих глямурних красоток і красенів, званих вечірок виявляється, що ті українці — такі собі австралійські аборигени, котрі ходять зі своїми бумерангами-мотичками, а решта – “красивые, правильные люди, которые знают, как жить, умеют жить, правильно умеют жить”. Вони — успішні люди, а ти — лох. Ну то й будь лохом. То настирливо вправляється в мізки людей.

Escalibro

Изменился логотип?

 Если кратко, то да, логотип сменился. Однако, скорее всего логотип будет периодически меняться и на этой есть 2 причины:

  • Я понимаю, что всем не угодишь, но не один раз нам уже "советовали" сменить логотип, хотя мне он в принципе нравился.
  • Хоролец Богдан нарисовал новый логотип, но я не могу его оценить, так как я сильно привык к старому.
Писательство

Слов"янське язичництво



Язичницькі Боги

Нарешті у наше життя  повертається величезна глиба  православної  культури.  І часом доводиться чути, що релігія, яка гідна  називатися  релігією, з’явилася у нас лише після прийняття  християнства - тисячу років тому. А до цього, мовляв, були хіба  що варварські, примітивні культи,  до того ж інколи пов’язані з людськими  жертвами.  Одним словом, «сутінки язичництва».

На жаль, досі немає про слов’янське язичництво просто і доступно  написаних книг. Хоча й стародавня релігія наших предків до сьогодніш-нього  дня продовжує жити в наших повсякденних звичаях.

Давайте запитаємо себе, наприклад: чому не можна вітатися за руку через поріг? Чому на весіллі розбивають тарілку? А чому, вселяючись в  новий будинок,  першим в нього впускають кота?  Звісно, дамо відповідь: на щастя. Але хіба ж це пояснення?

Язичники абсолютно не вважали себе «царями» природи, яким дозволено грабувати її як завгодно. Вони жили в природі і разом з природою і вважали, що у кожної живої істоти не менше права на життя, ніж у людини …
Чудовий острів на сьомому небі слов’яни називали «Ірієм», або «вирієм». Деякі вчені вважають, що від нього походить сучасне  слово «рай», так міцно пов’язане в нашому понятті з християнством.

Слов’яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яке пов’язує між собою Нижній Світ, Землю і всі дев’ять небес. На думку наших предків, древніх слов’ян, це дерево найбільш подібне  на величезний розлогий дуб.

А Землю і Небо  сприймали, як живі істоти, більше того - подружньою парою, чия любов і породила все живе на світі. Бога Неба, Отця  всього сущого, називають Сварогом. Це ім’я сягає до вікопомного древнього  слова, що означає «небо»,  а також  «щось сяюче, блискуче».  Вчені відзначають, що інше ім’я Неба було Стрибог - в перекладі на  сучасну мову «Батько-Бог». Недарма дядька по батькові на Русі  називали «стрий». Легенда розповідає, що колись Сварог подарував людям  ковальські  кліщі, навчив виплавляти мідь і залізо і встановив найперші закони, зокрема, наказав кожному чоловікові мати тільки одну дружину, а жінці - одного чоловіка.

Як же називали слов’яни велику Богиню Землі? Деякі вчені вважають, що її ім’я - Макошь. «Ма-» - зрозуміло, мати, мама. А ось «кошь»?  Давайте згадаємо: гаманець, де зберігається багатство, Кошари, куди заганяють живе багатство - овець.  «Кошовий» називається ватажок козаків, «Кошем» ще називали жереб, долю, щастя. А також і короб, великий кошик, куди складають  зібраний урожай - земні плоди, адже саме він становив багатство, долю і щастя стародавньої людини. Ось і виходить: Макошь - Загальна Мати, Господиня Життя, дарувальниця Урожаю. Одним словом - Земля.

Сидячи на затишному горбочку, порослому квітучими медоносними  травами, наш язичницький предок відчував під собою живі, теплі  коліна Матері Землі. А з висоти на нього був спрямований строгий і ласкавий погляд Неба - Отця-Бога

Бога Сонця називали Дажбогом (або, у іншій вимові, Дажбог). Це не від слова «дощ”, як іноді помилково думають, це означає – «дає Бог», «подавач всіх благ». Слов’яни вірили, що Даждьбог їздить по небу на чудовій колісниці, запряженій четвіркою білих коней золотогривих із золотими крилами. А сонячне світло походить від вогняного щита, який Даждьбог возить з собою. Вночі Даждьбог із заходу на схід вимірює нижнє небо, світячи Нижньому Світу. Двічі на добу (вранці і ввечері) він перетинає Океан-море на лодьї, запряженій водоплавними птахами – гусьми, качками, лебедями. Тому наші предки приписували особливу силу оберегам (це слово походить від дієслова «берегти», «оберігати» і позначає амулет, талісман) у вигляді качечки з головою коня. Вони вірили, що славний Бог Сонця допоможе їм, де б він не знаходився – в Денному Світі чи  в Нічному, і навіть по дорозі з одного в інший.
Ранкова і Вечірня Зорі вважалися сестрою і братом, причому Ранкова Зоря була Сонцю дружиною. Щороку, під час великого свята літнього сонцестояння (нині відомого нам як Іванів день), урочисто святкувався їхній шлюб.

Слов’яни вважали Сонце всевидячим оком, яке суворо наглядає за моральністю людей, за справедливим дотриманням законів. Мабуть недарма в усі часи злочинці очікували настання ночі, ховаючись від правосуддя – не тільки земного, а й небесного.

А священним знаком Сонця з незапам’ятних часів був …хрест!  Його, до речі, неважко побачити, якщо подивитися, примружившись, на Сонце.   Чи не тому християнський хрест,так схожий на найдавніший  язичницький символ, і прижився  настільки добре на Русі?  Іноді Сонячний Хрест обводили кружечком, як колесо сонячної колісниці. Такий  хрест що котиться називається свастикою.  Вона бувала звернена в одну або іншу сторону, залежно від того, яке Сонце хотіли зобразити - «денне» або «нічне». Між іншим, не тільки  в слов’янських легендах чаклуни,  творячи свої заклинання, ходять «посолонь» (тобто за Сонцем) або«протисолонь», залежно від того, добрим чи злим будуть  їхчари. На жаль, свастика  була  використана у фашистської символіки і у більшості людей викликає огиду тепер: бо це- фашистський знак!

Перун – слов’янський Бог Грози, Бог грому і блискавки.  Його уявляли немолодим   розгніваним чоловіком з рудою що  клубочеться бородою. Відразу відзначимо, що руда борода – неодмінна риса Бога Грози. Чи треба говорити, що вогненно-золотий колір бороди Бога Грози аж ніяк не випадковий!

Волосся ж Бога Грози уподібнювалися грозовий хмарі – чорно-срібні. Недарма статую Перуна, яка стояла колись у Києві, описано в літописі так: «Голова сєрєбряна, вус злат».
Ім’я Перуна дуже давнє. У перекладі на сучасну мову воно означає «Той, хто сильно б’є», «нищівний». Деякі вчені вбачають зв’язок імені Бога Грози з такими словами, як «перший» і «правий». Що стосується «першого», то Перун дійсно був найголовнішим Богом у язичницькому пантеоні Київської Русі і, ймовірно, старшим сином Сварога. Не позбавлене сенсу і зближення його імені з «правим».Бо ж Перуна вважали наші предки засновником морального закону і самим першим захисником Правди.

Відчайдушно гримить по нерівностях хмар мчить Перунова колісниця – ось звідки грім, ось чому він «прокочується» по небесах. Втім, на цей рахунок побутували різні думки. Ще говорили, що грім і блискавка – відлуння і відблиск ударів, якими Перун нагороджує небесного Змія, що прагне знову пограбувати Богів і людей – викрасти Сонце, худобу, земні і небесні води  А у віддалену давнину вважали, що насправді грім – це «клич любові» на святе весілля Неба із Землею: відомо ж, як добре все зростає після грози…

Третім братом Сонця і Блискавки, третім сином Неба і Землі для древніх слов’ян був Вогонь. До цих пір ми відчуваємо особливе почуття, говорячи про «вогні рідних вогнищ» – хоча у більшості з нас вдома вже  не вогнища, а газові або електричні плити.
Під час трапези Вогонь пригощали першим і найкращим шматочком.  Чи це  мандрівник, чи зовсім чужа людина, ставав «своїм», варто було йому обігрітися біля вогнища. Його захищали, як рідного. Нечиста сила не сміла наблизитися до Вогню, зате Вогонь був здатний очистити що-небудь осквернене. Вогонь був свідком клятв, і ось звідки звичай стрибати парами через багаття: вважалося, якщо хлопець і дівчина зуміють перелетіти через полум’я, не розчепивши рук, – значить, їх любові судилося довге життя. Та й саму любов чоловіка і жінки вважали подібною Вогню. Недарма ми по цю пору говоримо: «Любов спалахнула в їхніх серцях …»

Як звали Бога Вогню? Деякі вчені вважають, що західні слов’яни, які жили по південному березі Балтійського моря, називали його Радогості (Радіге). Але вирішальне слово поки не сказано. Найімовірніше найперше, ім’я Бога Вогню було настільки святе (ще б пак, адже цей Бог жив не де-небудь на сьомому небі, а безпосередньо серед людей!), через що його намагалися якомога рідше вимовляти вголос, замінювали іносказаннями. А з часом воно просто забулося …

Вище сказано, що світлий ірій вважався в древніх слов’ян джерелом всілякого життя, прабатьківщиною рослин, птахів і звірів. Були й Боги, особливо «відповідальні» за процвітання і приплід усього живого в природі, а також за збільшення роду людського, за шлюб і любов між людьми. Це – Рід і Рожаниці, що згадуються в давньоруській літературі.

Вчені давно сперечаються про те, наскільки важливу роль відводили слов’яни Богові на ім’я Рід. Деякі стверджують, що це дрібне «сімейне» Божество на зразок Домовика. Інші, навпаки, вважають Рода одним з найважливіших, верховних Богів, які брали участь у створенні Всесвіту: згідно віруванням древніх слов’ян, саме він посилає з небес на Землю душі людей, коли народжуються діти. Крім того, дослідники пропонують звернути увагу, скільки найважливіших слів походить від кореня «рід», співзвучного імені цього Бога: рідний, урожай (а що могло бути важливіше для древньої людини!), Батьківщини, природи.
Про Богиню Роженицю говорять звичайно в множині. У стародавніх рукописах про них сказано коротко, лише згадані хліб, мед і «сир» , які приносили їм у жертву. Втім, рукописи були складені діячами православ’я з метою відвернути недавніх язичників від шанування колишніх святинь, так що в них важко знайти докладні і точні описи. Через упокорення цих відомостей деякі дослідники минулих років звикли бачити в Рожениці численні, безликі Божества жіночої статі, що допомагали в різних жіночих турботах і роботах, а також при народженні дітей. Однак сучасні вчені прийшли до висновку, що Рожениць було дві: Матір і Дочка.

Рожениця-Мати зв’язувалася слов’янами з річним періодом родючості, коли дозріває, важчає, наливається врожай. Цьому цілком відповідає образ зрілого материнства: згадаємо – плодоносну Осінь художники звичайно зображують немолодою жінкою, доброю і повнотілою. Це поважна господарка будинку, мати численного сімейства. Давні слов’яни дали їй ім’я Лада, і з ним пов’язано, мабуть, не менше слів і понять, чим з Родом. Всі вони мають відношення до встановлення порядку: «ладити», «налагоджувати» і так далі…

Але сфера діяльності Лади аж ніяк не обмежується хатнім достатком.  Деякі дослідники визнають Велику Ладу матір’ю дванадцяти  місяців,  на які поділяється рік. Але ж місяці, як ми знаємо, пов’язані з дванадцятьма сузір’ями Зодіаку, які, згідно  астрологічної  науки, впливають на людську долю! …Таким чином, наприклад, Скорпіон і Стрілець - надбання нетільки закордонної (неслов’янської) культури, як ми звикли вважати. А Лада з’являється перед нами не  просто  Богинею літа, домашнього затишку і материнства, вона пов’язана ще із загальним космічним законом. Ось який «примітивний», «варварський» культ!

Була й Богиня на ім’я Леля - дочка Лади, молодша  Рожениця. Може тому дитячу колиску часто називають«люльою», а ніжне,  дбайливе  відношення  до дитини передають  словом  «леліяти».  Лелека,  нібито приносить дітей.  А саме дитя і зараз іноді називають ласкаво «Лялечка». Так і народилася слов’янська Леля - Богиня  трепетних  весняних паростків, перших квітів, юної жіночності. Слов’яни вважали, саме Леля піклується  майбутній урожай. Лелю-Весну урочисто «закликали» - запрошували в гості, виходили зустрічати її з подарунками і частуванням. А спочатку запитували дозволу в Матері Лади: чи відпустить дочку?…

Звісно, життя древньої людини далеко не завжди була легкою. Траплялися й прикрощі, і нещастя, що наводили на думку про злих надприродних істот, що стоять за ними. Адже й сьогодні подібні думки нас не минаютьть! У західних слов’ян таким втіленням зла був Чорнобог: це ім’я справді говорить саме за себе. Відомо, що його статуї були чорного кольору, з срібними вусами. Чи вірували в нього  предки  українців і білорусів достовірно не відомо. Волиняни точно знали
злу Богиню на ім’я  Мара.  Її пов’язують з темрявою, морозом і смертю.  Дійсно, її ім’я однорідне  таким словам, як «мор», «морок», «марево», « «морочити», «смерть»…

Легенди розповідають, як Мара зі злими поплічниками щоранку намагається підстерегти і погубити Сонце, але всякий раз в жаху відступає перед його променистою міццю та красою. Нарешті, солом’яне опудало, яке й досі де-не-де ще палять під час свята давньої поганської М”ясниці, в пору весняного рівнодення, належить безсумнівно Марі, Богині смерті та холоду. Кожну зиму вона ненадовго бере владу, але навіки утвердитися їй не дано: знову і знову торжествують Сонце, Життя і Весна … 

Тяга к перу. Путь к званию писателя

Все буде добре


Уже третій день вулицями містечка тихесенько хазяйнувала весна.Я голосно вмикав музику і не чув її.Пив гарячу каву
біля вікна,обійнявши обіруч маленьку кружечку з написом “Лаве”,обпікся і глянув за скло.Завіконня вщерть залите
сонячним промінням,на деревах бубнявіли листочками дерева,діти весело щебетали,гойдаючись на гойдалках. І враз
стало так радісно на душі.Наче хтось перехилив величезну сонячну миску і налив її по вінця передчуттями щастя.
“Все буде добре”–настійливо свердлила свідомість думка.І вперше за останні кілька тижнів собі повірив.Тиждень
тому у фразу “все буде добре” вкладав зовсім інший зміст із зовсім іншим підтекстом.У тому варіанті “добре” озна-
чало разом з нею.Тужливо,до щему серця,нагадувало про ту гостроту почуттів,ту шалену ніжність,яка осліпила
ці почуття,тої  такої ж,як зараз,весінньої пори двадцять п’ять років тому і звела разом у  далекому забутому
Богом містечку,куди попали на роботу за направленням.”Добре” обіцяло повернення надій,із якими тоді вступали
у спільне життя.Те “добре” залишилось в пам”яті смаком поцілунків та запахом її волосся,блиском чорних очей
під час весільного дійства…Ще кілька днів тому здавалося,що без неї,без її погляду та настійливих її турбот не виживу.
Просто загину,як гине немовля,якому занадто рано перерізали пуповину.Або просто замерзну,вмру з голоду-бо нікому
буде зігріти бодай словом і нагодувати бодай обіцянкою,що завтра  обов”язково все зміниться на краще.Та чомусь,
той новий день так і не настав.
“Все буде добре”сьогодні означає,що вже не треба залежати від марних сподівань налагодити стосунки.Не буде
конфліктів,сварок,марних образ,не буде нестерпного душевного болю.Пуповина всохла,уже не треба різати по живому.
Якось переживу і виживу…..,хоч сьогодні в мене день народження,але зранку вимкнув телефони,бо не хочу щоб хтось
вітав,в підсвідомості там глибоко жевріє надія,що привітає Вона-зайде у кімнату і тихенько видихне “З днем народ-
ження!” Але Вона просто тихенько зачинила за собою двері.От тоді напевно пуповина,що з”єднувала нас в одне ціле,
що вміщала в собі всі спільні прикрощі , незгоди життя і отруту з одного організму перекачувала в інший лопнула.
Ми жили,нищили одне одного,перебуваючи поруч-але водночас не мислили життя без такого взаємоотруєння.

Тяга к перу. Путь к званию писателя

Ісуса страчували, як зелота


6 Лист. 201

180px-giotto_-_scrovegni_-_-25-_-_raising_of_lazarus.jpgІсторія християнства має безліч плям.  Вікові фальсифікації і замовчування деяких епізодів життя Ісуса Христа спотворили його вчення до невпізнанності. Закінчилося йоготжиття на древі, чи ні? І в чому заключалися безспірні докази того, що Ісус не вмер і прожив досить довго..

На протязі 19 ст. у Ватикані, землі котрого розкинулись від Риму до Аскони, Болоні і Феррарі панував монархізм
середніх віків. У таємних підвалах інквізиції катували і нищили підозрюваних єретиків. Винуватців саджали на галери, або страчували. Ешафоти міских майданів не пустували жодного дня. Все нове заборонялось і відкидалось під страхом смерті. Папа заборонив навіть залізничні дороги, боячись, що люди, спілкуючись між собою у подорожі,підірвуть основи віри.    Але зміни невідворотно наступали і у 1859 році після війни між Австрією і Францією, в якій отримала поразку католицька монархія Габсбургів, значна більшість папських земель відійшла до  нової держави- Італії. Папі залишили тільки Рим з околицями. Однак вже 21 вересня 1870 року італійські війська відібрали у Церкви і ці невелички маєтки. У папи залишився тільки обнесений фортечною стіною Ватикан, де його наслідники правлять по сей час.

Незадовго до втрати Риму папа зібрав Вселенський собор ієрархів церкви, щоб посилити свою владу і кінці-кінців покласти край питанню абсолютної влади. Неприємна правда заключається у тому, що законність папської влади затвердив не апостол Петро дві тисячі років тому, а церковний Собор в Констанці на початку 15-століття, коли було три понтифіки, кожний з яких заявляв про своє вище право на престол Церкви. Фактично ж церквою управляли єпіскопи і щоб стати над всіма віруючими Папа Пій Дев»ятий пішов на хитрість і в кінці 1869 р. Було скликано Перший вселенський собор. Після двох місяців його роботи з величезними сваркам було внесено питання про безгрішність папи. Під величезним тиском тільки 49 відсотків ієрархів проголосували за цей постулат, але 18 липня 1870 року все ж було оголошено, що більшість проголосувала «за» і папа зробився безгрішним. Папа і його прибічники бажали, щоб цей постулат безгрішності захистив Ватикан від критики Біблії і нападок на віру, через  появу нових архелогічних знахідок, які розвіювали билини і підтасовані легенди про Ісуса.

У цей період з явилася звістка, що нібито Ісус жив у 45 році нашої єри. У своєму життєвому описі історик Светоній Транквил пише, що під час правління римського імператора Клавдія /41-54 рр./: «через те, що юдеї підбурювані Хрестосом постійно чинили безпорядки в Римі імператор прогнав їх з міста»/13/. От хто ж такий Хрестос і чому бунтували юдеї  достеменно до сих пір невідомо.

Гіпотеза, мов би про  розп” яття Христа існувала давно. Про неї навіть згадує Коран. Як же ж було спотворено цей факт? Згідно Євангелія, всі за виключенням учнів Ісуса, бажали його смерті. Традиційна інтерпретація Євангельських переказів трактує,що Ісуса судили перед юрбою, натовп вимагав, щоб його розп” яли. Учні не в силах його захистити жалюгідно спостерігали за жахливими катуванням свого Учителя.

Вірогідно, що розпинали Ісуса не за єресь і богохульство, а за підбурювання до непокори, про що свідчить факт, що розп”яття - це римська страта, яку виносили за політичні злочини. От же євангельські тексти намагаються щось втаїти від нас. Як відомо Ісус був розіп ятий з двома злодіями, але згідно грецького оригіналу термін «лестаї» значить- зелоти, борці за визволення Юдеї від римлян.Римляни вважали їх терористами. І той факт, що на Голгофі Ісус був між двома смертниками-зелотами, свідчить про те, що його страчували, як зелота. Те ж саме можна сказати про його учнів; у  Євангелії від Луки сказано про…»Симона, якого прозвали Зелотом». Між зелотами була і більш фанатична група вбивць, яка  прозивалася «синскрини» від назви невеличкого ножа- сика-яким вони вбивали свою жертву. Згадка про зелотів набирає  особливого змісту при змалюванні арешту Ісуса у Гефсиманському саді. Згідно Євангелії від Луки Ісус наказав своїм учням озброїтися…» продай одяг свій і купи меч». Про зелотів  у Новому Заповіті згадується і в Діяннях Апостолів, де розповідається про зустріч Павла зі священиком Яковом в Єрусалимі: »Римляни звинувачують Павла у тому,що він вів за собою чотири тисячі розбійників»,- згідно ж грецького оригіналу, Павла звинуватили, що він був на чолі чотирьох тисяч сикаріїв./31/.

Вивчення рукописів Мертвого моря дозволило  зрозуміти життя цієї громади,що люто ненавиділа владу іноземців, піклувалась про безгрішність першосвященика і царя і особливо строго дотримувалась юдейських звичаїв, традицій і законів Святого Письма. Ці рукописи були написані були тими, хто ними користувався і надзвичайно важливо, їх ніхто не цензурував і не редагував.  По всій вірогідності рукописи Мертвого моря містять оригінальні бумаги зелотів і розповідають про глибоку, на грані паталогій, ненависть до іноземного засилля та чаяння юдеїв про той час, коли з явиться месія і очолить їх у переможній боротьбі проти римлян і тоді в Юдеї встановиться істина династія першосвящеників з Давидового роду. І тут не може бути жодного сумніву, що Юдея чекала месію  зі свого Давидового роду. Саме завдяки цим рукописам стало зрозумілою роль Ісуса  і суть можливих махінацій, щодо його народження. За свідченням Євангелій Ісус по батьку був з Давидового роду, а по материнській ліні ї- з роду першосвященика Аарона, що було надзвичайно важливим для зелотів, бо ж він був нащадком двох знатних родів, царського і першосвящеників, тобто «месією» Аарона і Юдеї. Таким чином зелоти , що в якості першосвященика і царя- як месія Юдеї- Ісус поведе їх до перемоги. І саме від нього чекали, що кожен його крок буде проти римлян і при цьому він буде строго дотримуватися чистоти ритуалів, яким зелоти надавали надзвичайного значення. Ісус же вважав себе зобов язаним виконати пророцтва про прихід месії, і щоб привернути увагу натовпу він появився у Єрусалимі верхи на ослі, що не залишилося без уваги народу,який захоплено вітав його «Осана Сину Давида!»-кричали люди, в честь визнання встелюючи його дорогу своїм одягом і вітками дерев. Ісус свідомо пішов по такому шляху: загибель його була невідворотна.

Світ, в якому жив Ісус зі своїми однодумцями, був надзвичайно жорстоким  і непростим, це була епоха, коли віра визначала все; і не підходяща віра у непідходящих обставинах ставала дочасною «випадковою» смертю- або на хресті від рук римлян,або від гострого ножа сікаря. Лише дуже моленька частинка таких подій відображена у Євангеліях. Новий Заповіт так пригладили і вивернули навиворіт події того часу, що й зрозуміти неможливо, чому розп яття Ісуса навмисне позбавлено політичного контексту. Цензори послідуючих епох намагалися відірвати Ісуса і його життя від того часу, у якому він народився, жив і помер – якою б не була його кончина. І саме  цим оці цензори відділили його від юдейського контексту. Може тому сьогодні переважна більшість християн не мають жодного поняття, що Ісус ніколи ніколи не був християнином: він  був з народження юдеєм і прожив все життя, як юдей. І приблизно через покоління, а може чуть пізніше, «після воздвиження Ісуса на древо», центром юдаїзму стала равинська школа в Іавнії. У цей же час розпочинаються маніпуляції з історією життя Ісуса, в підсумку чого виникла релігія, догматом, якої став не   Бог, а Ісус.

Сучасні християнські ілюстратори дуже полюбляють зображати Ісуса із золотим волоссям, що йде разом зі своїми учнями
по просторах Древньої Юдеї. Це величезний недолік їх картин, бо того часу ще не існувало такого поняття, як Євангеліє, не кажучи вже про Новий Заповіт; в ті часи християнством ще й не пахло. І якщо навіть припустити, що зображені уТЄвангеліях події дійсно відбувалися, то все рівно Ісус зі своїми учнями користувався б  священними юдейськими книжками, адже Нового Заповіту навіть до початку другого віку ще не було, не появивя він і в кінці століття. Хотя деякі тогочасні теологи намагалися створити його. Однак не дивлячись на відчайдушні потуги богословів , християнам довелося чекати на  майже два століття на всіма визнаний текст. І така затримка ставить під глибокий сумнів догму, що кожне слово Нового Заповіту це Слово Самого Бога. От же Новий Заповіт приписано Богу групкою людей,які прагнучи влади, побажали контролювати божі прояви.

Багато сучасників вважають тексти Нового Заповіту священними істинами. Вони вірять, що це слова самого Бога, єдиний шлях до спасіння і ніяк не можуть повірити і переконатися, що ці писання треба читати, так як вони написані, бо ніякого підтексту в них нема. Адже у перші 150 літ існування християнства основним Законом залишався Старий Заповіт. Термін «Святе писання» застосовувалось тільки до книг Закону і книг Пророків-тобто до Старого Заповіту. /Ветхого Завіту/.