Писательство

Святе Писання переглядалося кілька разів, перш ніж було прийнято

Існує поширений забобон, щохристиянство виникло з вчення Ісуса. В ісламі вважається,те, що проповідувалосяі розповсюджувалося Ісусом, було лише істинною давньою формою іудаїзму, ахристиянство, (або, як його називав Бернард Шоу, "хрест - іанство")жодним чином не є відображенням або навіть поданням релігії Ісуса; це всьоголише її перекручена форма . Християнство народилось в домі Ізраїля, але вонобуло відібране від грудей в дитинстві і кинуто в лоно язичницьких культів длявигодовування, так що воно успадкувало занадто мало від свого материнськогопочатку (іудаїзму). 

Будь-яка віра та релігіязаймає своє місце в анналах людської історії. У деякихвипадках час залишає релігію непорушною, але частіше за все воно змітає самістовпи, на яких покоїться віра. Одні релігії творять історію, тоді як інші саміє її творіннями, будучи зобов'язаними своєю появою певним історичним подіямепізодами, без яких вони давно б канули в Лету. Для повної оцінки початків  християнства варто подивитися з величезногоісторичного відстані на стан теології в той час, коли, як кажуть, народився Ісус



 

Місце народження Ісуса - Палестина розташована вцентрі чотирьох чудових античних цивілізацій. На півночі їїмежі тісно примикали до землі давньогрецької цивілізації, до землі оракулів ічисленних муз, покровительок таких поетів, як Гомер, цивилізації,що народилатаких мислителів і філософів, як Арістотель і Платон, на півдні лежалиязичницькі землі Персії, з її зороастрійськими гімнами і Мітрічними божествами; на сході вона стикалася з мальовничою Вавілонією - колискою культу Таммуза;на заході - з Єгиптом, жителі якого поклонялися Осірісу, Ісіді та іншимміфологічним божествам. Таким чином,вона розташовувалася в центрі перетину древніх цивілізацій, які зливаються одназ одною. Ця земля Ізраїлевих синів,займала унікальне місце серед тодішніхцивілізацій, володіючи власними чіткоокресленими віруваннями і традиціями. По ній прстягнувсядовгий ланцюг пророків, що посилаються час від часу Всемогутнім Богом для того,щоб вести його "обраний народ" (1).

Історія показує, що застоліття до пришестя Ісуса вже існував синтез різних сусідніх один з однимкультів (2).Юдаїстський монотеїзм суперечив послідовникам Платона і для того,щоб побудувати нову релігію, використовували культову релігію греків і персів. Цей процес надавав різні впливи на ортодоксальний єврейськийменталітет, і врешті-решт юдаїзм розколовся на кілька шкіл. Дім Ізраїлю, таким чином, розділився на різніфракційні групи - фарисеїв, есеїв і безліч інших сект. Ессеї були серед тих, хто намагався надатиіноземний колорит єврейським доктринам.

Нинішні основні риси християнстває спадщиною культів солнцепоклонства, яке й вигодувало його. Ісус повів за собою "загиблих овець домуІзраїля" (3) і зайнявся проповіддю істини. Він зіткнувся з лютим опором з усіх сторін ізалучив лише небагато прихильників з євреїв. Євреї і не євреї були глухі до його проповіді інавіть робили замах на його життя. Щоб запобігтинещастю, Бог забрав його на небеса (4). Бідні учніІсуса були таким чином покинуті, як стадо овець без пастиря. Атаки з боку євреїв і язичників на новонародженувіру були такі потужні, що вони не тільки перекрутили всі послання Ісуса, але ізмішали його особистість з язичницькими ідолами. Зовсім невелике число послідовників Ісуса булообмежено Єрусалимом. Коли ж храмбув зруйнований в 70 р., вони розсіялися, і, хоча і намагалися поширювативчення Ісуса, хоча й безуспішно.

У цей час Павло (спочаткуСавл), єврей, заснував паралельну церкву в Антіохії. Йому довелося зіткнутися з трьома типами людей, по-перше, знебагатьма послідовниками Ісуса, лише частково вірними своєму Учителю,по-друге, з євреями, колишніми затятими ворогами Ісуса, і, нарешті, з неєвреями, які були язичниками і вважали Закон прокляттям.  Ісус же називав їх псами (5), а євреї намагалисятримати цих людей за межею Закону, бо вважали їх грішниками, схильними  до лихих діян.. Павло оголосив себе апостолом. Він також зустрічався з істинними послідовникамиІсуса і добре знав їхні слабкі сторони. Тож вирішивзвернутися до не євреїв, зосередивши на цьому всі свої зусилля. Йому вдалося залучити на свою сторону значнукількість послідовників з їхнього середовища.

У зв»язку з тим, що вінпоходив з Тарсу - місця, де викладалася грецька філософія, що сталапершоджерелом грецького менталітету (6).Павло став сполучною ланкою,об»єднавши  грецькі ідеї з вченнямХриста, що дійшло до нього за чутками з других рук. 
Однак діяльність Павла не користувалася авторитетом у справжніхучнів Ісуса, і, принаймні, двоє учнів - Петро і Варнава покинули його (7).
 Петро викривав його як псевдовчителя (8). Точно так же Яків, якого Новий Завіт оголошуєбратом Ісуса, називає його "безпідставною людиною" (9), У своємупосланні Павлу Яків пише: "Ви  своїхгордощах, лиха всяка неправедна похвальба" (10). Або пряме визнання на зразок цього: "Бо колиБожа правда через мою неправду збільшилась на славу Божу, за що судити ще ймене, як грішника?" (11).

Насправді, перші учні Ісусабоялися інтриг Павла, і, якби не втручання Варнави (одного з 12 учнів), вони бне повірили в те, що він був учнем Христа (12). Однак Павлобув завзятою людиною і незабаром перевершив 12 перших учнів. Він став єдиним законодавцем: саме він давав своїінтерпретації (часто під виглядом Одкровень) (13) традиційному вченню Ісуса. Іпереніс його вірування на пороги язичницьких грецьких храмів, піддавши поновому хрещення, що перетворило християнство Ісуса в "хрест - инство"Павла. 

Багато істориків християнствасходяться на тому, що Павло, а не Ісус, був справжнім засновником цієї релігії. Д-р Йоганнес висі каже з цього приводу: "Віра в Христа,як вона подавалася Павлом, була чимось новим у порівнянні з проповідями Ісуса.Це був новий тип релігії" (14).

Д-р Арнольд Мейер, колишнійодин час професором богослов'я в Цюріхському університеті, також стверджуваввельми недвозначно: 
"Якщо під християнством ми розуміємо віру в Христа якНебесного сина Божа, який не належить до земного людства, що прийняв людськийобраз через Діву і приніс умилостивлюючу жертву своєю кров'ю на хресті ...,таке християнство було створено Св.
​​Павлом, а не нашим Господом "(15).

Хоча, зрештою, Павло й досягуспіху, проте йому довелося зіткнутися із значними труднощами, долаючи впливпервісного християнства. Час від часу лунали голоси проти нього, поки вінне утвердився міцно. Навіть у IIстолітті його таврували як "апостола єретиків" (16). У цей найважливіший момент великої смути не було. Не було, ні Нового Завіту, ні будь-якогоіншого зводу писань святих "апостолів", ні будь-якого зібранняпроповідей самого Ісуса, які могли б наслідувати прихильники цієї новоїрелігії. Їх священним писанням бувСтарий Заповіт, і до його пророцтв часто вдавалися для виправдання місії Ісуса(17). Євангеліє, проповідуванеІсусом (18), було втрачено або навмисне знищено, і замінене деякими псевдоучнямий анонімними авторами їх власними євангеліями. 

А щоб домогтисявизнання таких псевдо писань, вони приписували їх відомим учням Ісуса. Крім деяких апокрифічних Євангелій (19)синоптичні євангелія (три перші канонічні Євангелія) є продукт цього періоду. Така величезна кількість Євангелій і священнихписань розбили християнське суспільство на секти, кожна з яких дотримуваласявласних догматів віри. Ебіонітівочолював згаданий Яків. Іншою значноюсектою були Назаретянини, або християни Іоанна Хрестителя. Обидві ці секти відкидали апостольство Павла, таксамо як і Яків - божественність Ісуса (20). Крім того, якийсь Марціона, випивший з джерела вченнягностиків, також відколовся від ортодоксального вчення і заклав основи секти,відомої під назвою марціонітів, які проіснували до VIII століття (21). Подібним чином якийсь Монтанус посіяв насінняіншої секти - монтанітів. Він заявляв, що його надихав Параклет. ПосланняПавла, Іоанна та один лист Іуди (нині складають частину Нового Заповіту) єяскравим свідченням того, що смути, які вирували в новій вірі, перейшли всімежі.Все це не віщувало нічого доброго для єдності нової віри і привело до розколу.

У другому столітті стан речейне змінився. Переслідування християн Нероном підлили масла увогонь. Члени нового суспільствапіддалися гонінням за свою віру, оголошену підривною і антидержавною. Деякі християнські автори намагаються запевнитинас у тому, що римський уряд здійснював масові переслідування прихильниківнової віри, які призводять до фізичного знищення їх. Однак це перебільшення. Ориген, письменник III в. н.е. зазначав:"Лише деякий час від часу, яких легко перерахувати, загинули захристиянську релігію" (23)

.

Якими б масштаби переслідуваньне були, немає ніякого сумніву в тому, що вони вплинули на історіюхристиянства. Грецький і мітраістський напрями  використовували цю ситуацію і завдали останнійудар. Хоча різке повернення до язичництва і бувнеможливе через страх перед стигматизацією з боку євреїв, залишається фактомте, що чужі ідеї впливали і діяли як повільна отрута, поступово зводячи вмогилу (24). У цю пору з'явилося четвертеЄвангеліє (25). Цей вік бувтакож свідком подальшого розколу видимої єдності християнського суспільства. Згадані секти не могли чинити опір чужим впливамі розпадалися надалі на дисидентські фракції. У 200 р. вперше в історії церкви Тертуліаном буловикористано слово "Трійця". У цьому жстолітті виникли і руху гностиків і марціонітів, а .ортодоксальна віраоголосила ці рухи єретичними.

У III в. н.е. у церкві йшлазапекла внутрішня боротьба. Внутрішнійрозкол спільно з сильними іноземними впливами задушив слабкі сліди закликівХриста до добра і замість цього породив релігію, близьку до язичництва. Відомий історик Г. Уеллс писав з цього приводу: 
"Природно було також те, що християнство поступово перейнялоритуали народних релігій свого часу ... одна добавка слідувала за одною. Майженепомітно оригінальне революційне вчення було поховане під цими звичнимипридбаннями (26).

Теорія замісної жертви іспокути, язичницька форма хрещення, таємниче триєдине божество у формі Трійці,яке було до тих пір характерною рисою багатьох Сонцепоклонних культів,сакраментальна язичницька євхаристія і древнє сказання про "синаБожого" (27) перетворилися на кардинальні принципи християнської віри. Дійсно, є велика правда в звинуваченні, яке Фаустус(письменник IV століття) кидає Блаженному Августину: 
"Ви замінили язичницькі жертвоприношення вашим адар; їхідолів - вашими мучениками, яким ви віддасте ті ж почесті. Ви умиротворяєтетіні мертвих вином і бенкетами; ви влаштовуєте пишні язичницькі свята; видотримуєтеся язичницького звичаю сонцестояння, а що стосується їх звичаїв, тови зберегли їх без будь-яких змін. Ніщо не відрізняє вас від язичників завинятком того, що ви проводите ваші зібрання окремо від них "(28).

Цей процес послабивінтенсивність переслідувань, і результатом було те, що все більше і більшеязичників приходило в лоно християнства. Під впливом містичного манихейського руху взв'язку з проголошенням у 242 р. перським містиком Мані того, що він єПараклет, про який пророкував Ісус!, Відбувався синтез іудейських,елліністичних та християнських навчань, прийнятних як для євреїв, так і дляязичників. Це вчення поширилося, яклісова пожежа, в одну мить стали суперником християнства, і в значній мірізасмітили християнське мислення (29). Ця секта малапрезидента в образі  Христа, і 12вчителів його апостолів (30).Так  Мані був розп'ятийна хресті, і з його тіла була здерта шкіра у 277 р. Персії (31).

У IV столітті. події прийняли інший оборот. У 302 р. н.е. язичницький імператор Костянтин прийняв християнство. З його наверненням християнство стало державноюрелігією. Він проголосив Міланськийедикт, який стверджує, "що свобода віри не буде відібрана ні у кого і щорозум і воля будь-якого індивідуума будуть вільні в устрої Божественних справна його вибір" (32). І далі:".. кожна особа, яка бажає дотримуватися християнської  релігії, може вільно і безумовно сповідуватиїї без отримання на це дозволу ..." (33). 

Сам імператор доклав зусиллядо того, щоб привести всі ворогуючі фракції до однієї платформи.

Це ж  століття, однак, було свідком найбільшзапеклих ідеологічних суперечок, коли-небудь випробовуваних церквою.ЯкийсьАрій, архієпископ Олександрійський, заперечував Божественну сутність Ісуса, щовикликало бурхливі протести в християнських колах. Костянтин зібрав собор священиків у Нікеї в 325 р. Вінскликав 2000 єпископів, 318 з яких отримали дозвіл брати участь у ньому (34). Цей перший Вселенський собор тривав з 20 травняпо 25 липня, і його результатом було створення таємничого віровчення, відомогопід назвою Нікейського (35). Цей соборзасудив Арія і двох інших єпископів, які брали участь у Нікейському соборі, алевідмовилися підписати рішення про вигнання єретиків у віддалені куточкиІмперії. Едвард Гібон згадує, що"писання Арія були засуджені на спалення, а ті, в чиєму володінні вонибудуть виявлені, засуджувалися до смертної кари" (36). Арій зазнав поразки, але церкві довелося дорогозаплатити за насильницьке насадження віри, яка проголошувала Божественність Ісуса. На цьому соборі Ісус був проголошений "БогомБога, Світлом Світу, Самим Божественним" (37). Освічені верстви суспільства все ще були настороні Арія, і їх слід було придушити залізною рукою. Популярність, яку здобуло аріанство, може бутиоцінено словами Св. Єремії, який сказав: "Весь світ стогнав і дивувавсятому, що він на боці Арія" (38).

Вілль Дуранте писав:"Велика суперечка ... не закінчилася Нікейським собором. Багато єпископіввсе ще ставали на бік Арія ... Священики, вірні Нікейським віровченням, виганялисяз церков часто шляхом насильства з боку натовпу: протягом півстоліттяздавалося, що християнство буде унітарною і відмовиться від ідеї БожественностіХриста. Кожен єпископ мав підтримуючу його фракцію. конкуруючі фракції вступалив запеклі сутички і багато було вбито "(39). Сценижорстоких насильств і кривавих боїв, "забирають тисячі життів, булихарактерною рисою цього періоду. Олександрія, в якій знаходився Арій, буламісцем, найбільш схильним цим смута. Гібон згадує, що в одному єдиному інциденті"втратили життя три тисячі сто п'ятьдесят людина " (40).

За словами Дюрана,"ймовірно, більше християн було вбито християнами ж за два роки (342-343),ніж за весь період переслідування християн протягом римської історії". Чи не є це свідчення доказом релігійної нетерпимості церкви?

Ці хаотичні інциденти породилив кінці кінців багато сект, які також ворогували одна з одною. Св. Хіларі з Пуатьє, латинський єпископ IV століття, учасникСелевкійского синоду в 359 р., вельми чітко описав картину того часу:"Серед нас стільки ж вірувань, скільки думок." Homo-ousion "-т.Е. становище, постановляє, що Син складається з тієї ж субстанції, що і Отець,відкидається, приймається і пояснюється наступними один за одним соборами;часткове або повне подібність між Отцем і Сином є предметом спору в ці нещаснічаси. Кожен рік, кожен місяць ми створюємо нові віровчення для опису невидимих ​​таїнств. І ми роздираємо один одного на шматки"(43).

Саме за царювання Костянтина,золоте століття християнства, християни отримали стандартну Біблію, чомупередували значні суперечки на церковних соборах. Марджорі Боуенпише: "Писання переглядалося кілька разів, перш ніж було прийнято;довелося мати справу з єресями, і скликалися собори в Нікеї у 325 р. іКонстантинополі в 381 р. для визначення догматів віри, яку всі християнськіцеркви підтримують досі" (45).

Крім канонізації НовогоЗавіту, Християнство в цьому столітті набуло ще один догмат - шанування Хреста. Ніхто до тих пір не брав його до уваги. Костянтин заявив, що він зрозумів його значення усні, і з тих пір обожнювання і шанування цього символу в пам'ять розп'яттяХриста стало кардинальним принципом віри. В історіїцеркви ми знаходимо першу згадку про хрест в "Житії Костянтина",написаному в 377 р. добре відомим раннє християнським церковним істориком Євсевієм(46). З давніх часів релігія правителів була релігією тих, ким вони керували. Таким чином, з цього часу християнства судилосяпанувати. Для усунення всіх слідівязичництва всі його культи в Римській імперії потрапили під жорстоку заборону. Длячого у 381, 382, ​​385 і 391 рр.. були видані суворі постанови про заборону всіх релігій, крімхристиянства, і протягом наступних чотирьох років вони піддавалися жорстокимгонінням, поки останній з них не зник в правління Феодосія. Християнські фанатики переслідували своїхсуперників. Гібон пише: "Майже вусіх провінціях Римського світу армія фанатиків нападала на мирних жителів, іруїни прекрасних древніх будов до цих пір свідчать про безчинства цих варварів,які мали час і бажання здійснювати настільки руйнування" (47).

Гектор Хоутон, описуючирелігійне шаленство християн у викоріненні слідів язичництва, каже:"Очолювана архієпископом фанатична юрба: зруйнувала храм Серапіса вОлександрії, а потім почала руйнувати велику бібліотеку з її безціннимирукописами"

Таким чином, цивілізаціяпозбавлялася величезних цінностей. Особливо плачевно те, що християнство не змоглозаповнити порожнечу, створену своїми ж руками, у всіх сферах життя. Будучи безплідним, християнство виявилося не всилах дати адекватну заміну. Замістьгрецької логіки воно пропонувало чудеса і забобони; замість гіппократівської  і галенівської медицини цілющу силу святихмощей і залишків хреста Христового, а вбога література Нового Завіту (включаючибезліч апокрифів) замінила праці Платона і Аристотеля. Таким чином, у світі утвердилося горезвіснехристиянське "царство Боже" (55). 

У 381 р. Феодосії I скликавКонстантинопольський собор для подальшого обговорення питання БожественностіІсуса. На цьому соборі Нікейське віровчення остаточно утвердилося. Папа віддавав розпорядження, які мали силу також у світськомуі політичному житті. Язичництвобуло поховано назавжди, а християнські святі зайняли місце язичницьких богів інапівбогів.

Ефеський собор, що зібрався в431 р., обговорив питання про те, чи була Марія матір'ю тільки людської природиІсуса або також і його Божественної сутності. Секта маріонітівнаполягала на шануванні її як "матері Божої" та включення її в Трійцюзамість Святого Духа (57). Але соборзасудив шанування Марії як третьої особи Трійці. 

У 451 р. був скликаний ще одинсобор, відомий під назвою Халкедонського, на якому обговорювалася теоріядвоїстої природи Ісуса. У 553 р. другий Константинопольський соборзібрався для вирішення цієї ж таємниці. Оскільки наньому переважали єпископи зі східних церков, західні церкви відкинули йогорішення. У цьому столітті з'явилисядві нові секти, а саме, несторіани і якобіти засновані відповідно Нестором іЯкобом Барадуеем. Обидві цісекти були відлучені від церкви як єретичні.

Найбільшим подією VI ст. було встановлення святаРіздва Христового. Близько 530 р.Діонісій Малий (Exiguus), скіфський чернець, який був ще й астрономом,встановив день народження Ісуса - 25 грудня на підставі чисто гіпотетичнихданих (58).

Говорячи про деградаціюцеркви, преподобний д-р Уайт зауважує: 
"Розділені на незліченні партії на основі незначною іабсурдною відмінностей, конкурують один з одним і злобно переслідують одинодного, розбещені в думках і діях, християни цієї нещасної епохи зберегли трохибільше ніж зовнішні атрибути своєї релігії. І сліду не залишилося відхристиянської церкви "(59). Однак
 під впливом мусульманських навчань стало зникати йшанування образів (ікон) У VIII в. Імператор-солдатів Лев Ізаурскій ... ставвідчувати неприязнь до шанування образів, настільки поширеній у християнськомусвіті, як і в політеїстичних культах" (60 ),І у 723 р. імператор своїмуказом (61) під впливом монотеїстичних навчань ісламу заборонив язичницькийзвичай шанування образів.

Протягом наступних двохстоліть папа Римський володів вищою владою, що поширювалася на всі сферижиття.Тоталітарна влада викликала деградацію практично всього християнськогосвіту. Єпископства перетворилися на розсадники інтриг. Змови і контр змови в папському палаці сталиповсякденною практикою…

Майже вся Європа протягомбагатьох століть була залита кров'ю, що пролилася за прямим підбурювання абопри повному схвалення духовної влади та громадської думки, що направляєтьсякатолицькою церквою ... При цьому жертви вмирали не швидкою і безболісноюсмертю, а такою, що ретельно вибиралася з найбільш болісних, яку людина тількимогла винести. Зазвичай їх спалювали живцем, нерідко на повільному вогні, післятого, як їх стійкість була випробувана найбільш болісними тортурами, які тількиміг вигадати витончений розум. Хто добре знає історію не може засумніватися втому, що римська церква пролила більше крові, ніж будь-який інший інститут, щоіснував в історії людства "(81

Якщо у католицизму був такийжахливий інститут, як інквізиція, протестантство займалася полюванням навідьом. Безліч нещасних бездітних жінок і старих дів буливбиті за звинуваченням у чаклунстві. Це полюванняна відьом поглинуло життя стількох же жінок, скільки інквізиція знищилачоловіків за єресь (84). Фанатичнешаленство можна уявити собі з порад самого Лютера: "одержима дитина повиннабути кинута в річку і втоплена або вилікувана" (85). Полювання на відьом, як і інквізиція,використовувала ті ж жорстокі і мерзенні методи спалення живцем нещаснихбезневинних і підозрюваних. Все це красномовно говорить про горезвісну"терпимість" християнства.

Цікавим є те, що до XVIстоліття Біблія була недосяжна для широкої публіки, за винятком небагатьохсвященнослужителів, оскільки перекладів Біблії на живіу мову  не існувало. Не кажучи вжепро світську публіку, навіть рядові церковники не мали доступу до повнихтекстів Біблії. Для щотижневихпроповідей їм видавалися вибрані уривки. У 1543 р.навіть було видано постанову про те, що легально мати Біблію можуть тількидворяни і власники власності, проповідувати і обговорювати Біблію публічно (94)дозволяється тільки священикам. 

Звісно тут виникаєпитання, чому не можна було поширювати копії Біблії у перекладі середнаселення, чому вона була забороненим плодом для широкої громадськості? Хіба простийхристиянин не був зацікавлений у знанні Священного писання в повному обсязі, чи,може духовенство побоювалося, що тоді догмати віри впадуть? Саме з цієї причини звичайному мирянину бувзаборонений доступ до Біблії, а щоденні проповіді священиків повинні були статидля нього незаперечною істинною. 

Лише у 1525 році ВільямТиндейл створив англійський варіант Біблії. Це викликало бурю обурення вортодоксальних колах, книга була заборонена, і всі її екземпляри нещаднознищені (95). Д-р Мозлі говорить: "Книга піддалася лютиматакам. Єпископи і королі засудили її, вилучили і спалили її копії та почалиполювання на читачів" (96). НещаснийТиндейл був задушений і спалений на багатті в 1536 р. (97). І це був не єдиний такий випадок. В 1380 р., коли Джон Уайкліфф зробив перекладБіблії на англійську мову, її спіткала така ж доля, і через 30 років після йогосмерті, в травні 1415 р., за рішенням Констанцького Собору його зотлілі кісткибули вириті з могили і перетворені на попіл , який був кинутий в річку. Його єдиною виною був переклад Біблії на ріднумову! Ще жахливіше було покарання,якому піддалися читачі цих перекладів. Д-р ПатерсонСміт розповідає: 
"Читачі книги спалювалися разом з її копіями, прив'язаними дошиї, чоловіки і жінки піддавалися страті за те, що навчали своїх дітей молитвамі десяти заповідей на англійській мові; чоловіків змушували свідчити протисвоїх дружин, а дітей - підпалювати вогнища, на яких спалювали їхніх батьків:на володарів забороненої уайкліффовської Біблії полювали, як на диких звірів"(98).

.

У 1647 р. якийсь Джордж Фокезаснував квакерство і виник унітаризм. Нові секти стверджували монотеїстичну концепціюБожества, відкидали Божественну сутність Ісуса і буквальну непогрішністьБіблії. У наступному столітті буластворена методистська церква, а потім - церква свідків Єгови (єговісти повністювідкидали поняття Трійці), адвентистів сьомого дня та християнської науки (100). 

 XIX століття, стало свідком раціоналізму, щопотряс основи християнської віри. Справжність писань й історичність постаті Ісусата інших персонажів що згадуються в Євангеліях піддалися критичній оцінці. Кожен пункт віри ретельно аналізувався івідкидався як вигад забобонного розуму. "Дослідникиісторичного Ісуса" намагалися дослідити особистість Ісуса, очистивши їївід міфологічної лушпиння, і прийшли до висновку, що такої людини не існувало. 

На початку XX ст.зберігавсятой же темп раціоналізму, який підточив опори цієї релігії одну за одною. Анонімний автор книги "Надприродна релігія", проякого йшлося, що він експерт-теолог, повністю відкинув божественне авторствовсієї Біблії. Книги Робертсона "Язичницький Христос","Історичний Ісус", "Християнство і міфологія", ТомасаУїттекера "Походження християнства", П.Д. Кондауда "Загадка Ісуса" і"Створення Христа" та ін ясно показують, що біблійна легенда проХриста має паралелі в древніх язичницьких міфах (101).

Взаємодія раціоналізму ітрадиціоналізму породила модернізм, відкинувши багато традиційних церковнихдогм. Такі фрагменти вчення, як непогрішність Біблії,первородний гріх і в якійсь мірі спокутування, непорочне зачаття, чудеса ітрадиційне поняття хрещення, доктрина вічної кари, сходження Ісуса в пекло,вознесіння і сидіння праворуч Бога, не мають місця в модерністській вірі (102).

 Сучаснідослідження повністю перевернули основи традиційного християнства, і це є однимз численних доказів того, що, втративши своєї первісної чистоти, християнствоніколи за свою історію не було здатне йти в ногу з потребами людини. У XXстолітті Християнство зазнало кілька невдач. Відкриття в 1945 г в кумранськійї долині великоїкількості "сувоїв Мертвого моря" виявило декілька невідомих дотидокументів. Деякі сувої містили багато"святих" і незаперечних глав Біблії підлягають тепер перегляду, а християнськідогмати, яких ревно дотримувалися в минулому, очевидно, повинні впасти. (104). 

Отже, християнство в йоготеперішньому вигляді - це не релігія, принесена Ісусом. А результат численнихвселенських соборів, створивших всю догматичну надбудову на довільних вигадкахсамозваного апостола Павла…

Джерела: - 
1.
 
Коран2:47 
2.
 EdwardCarpenter "Pagan and Christian Creeds",
р. 21 
3.
 
Матв. 10:6; 15:24 
4.
 
Коран4:157. Хоча християнський світ сьогодні і заперечує це, тим не менш,у ранню епоху було багато таких сект, як коринтяни та ін, які вірили, що був розіп'ятий не Ісус, а хтось інший замість нього. Збігаються заяви в євангеліє від Варнави (CCXXI, стор245). 
5.
 Марк 7:27,Матв. 15:26 
6.
 
A Rationalist Encyclopaedia, article "Paul" 
7.
 
Дії15:36-40 і Послання до галатів 2:13 
8.
 
Друге послання Петра 3:16-17 
9.
 Послання Якова2:19-20 
10.
 Послання Якова4:16 
11.
 Послання доримлян 3:7 
12.
 Діяння 9:26-27 
13.
 Послання догалатів 1:11-12 і Друге послання до Тимофія 3:16 
14.
 Paul andJesus, p. 130 
15.
 Mayor, Arnold(Jesus or Paul, 122). Див також"Origin of the New Testament", p. 23, by Dr. William Wrede;"Religions of the World" Gerald L. Berry, "Ісус завжди залишався євреєм, алеєврей Савл став Павлом, засновником християнства". 
16. ThomasWhittaker, "The Origins of Christianity", 1914, p. 43 
17.
 George P. Fisher, "History of the CristianDoctrine", p. 72; JosephWood, "The Bible - What is and is not", p. 30; F.Gladstone Bratton "A History of theBible", p. 145. 
18.
 
Марк(10:29) і Лука (1:1-2) явно посилаються на Євангеліє від Ісуса. 
19.
 J. 
Т. Sunderiand у своїй книзі"The Bible, its Origin, Growth and Character" нарахував 109 таких Євангелій (див.стор 170) 
20.
 JM Robertson"A Short History of Christianity", p. 6-8 
21.
 Jbid, p. 98 
22.
 Jbid, p. 99 
23.
 
Цитата по Hector Hawton in "The Thinker'sHandbook", p. 198 
24.
 
Т.R. Glover "The Conflict of Religions in the EeriyEmpire", p. 144 
25.
 F. Gladstone Bratton, op. cit., p. 140. 
Див такожRev. W. С.Somerville, "A First Introductionton the New Testament", p.66 
26.
 HG Wells"The Outline of History", p. 513. 
27.
 EdwardCarpenter, op. cit. 
28.
 
Цит. поWilliam Draper in "Intellectual development of Europe", vol. 1, p. 309 
29.
 HG Wells,"A Short History of the World", p. 123 
30.
 JM Robertson"A Short History of Christianity", p.123 
31.
 Jbid 
32.
 
Цит. поHector Hawton, "The Thinkers Handbook", p. 198 
33.
 Jbid 
34.
 Dr. Henery Stubble "An Account of the Rise andprogress of Mohametanism", 1954, p. 44-45 
35.
 
Нинішнє Нікейському віровчення, мабуть, сформувалосяне на Нікейському соборі, але є його модифікацією (Prof. Percy Gardner "Inglish Modernism"Appendix I, p. 223) 
36.
 Edward Gibbon"Decline and Fall of the Roman Empire", vol. II, h. 693 
37.
 Hasting'sEnciclopedia of Ethics & Religion, vol. IV, p. 239 
38.
 Wilfred W. Briggs, "Introduction tj the History of theChristian Church", p. 49 
39.
 Will Durant,"The Age of Faith" 
40.
 
У жорстокості церкви читач може переконатися, прочитавши роботу Гіббона (гл.XXI) 
41.
 Will Durant. "The Age of Faith", p. 46 
42.
 op. cit., p. 49 
43.
 The ModernChurchmen, vol. XV, No. 5, August 1925, p. 219 
44.
 
Цит. по"The Unrest in Religion", p. 87 
45.
 Marjorie Bowen,"The Church and Social Progress", pp. 4-5 
46.
 AHM Jones(Constantine and conversion of Europe, p. 83) 
47.
 op. cit. 48.op.cit., P. 200 
49.
 Will Durant,"A History of conflict between Religion and Science", p. 48 
50.
 JM Robertson,op. cit., p. 138 
51.
 op. cit., p. 147. 
Ті ж погляди висловлював Will Durant, "The Age of Faith", p. 8 
52.
 Gibbon,charter XXVII, p. 208 (1897) 
53.
 Gustav,"Europe's Debt to Islam", p. 21 
54.
 Draper,"Intellectual Development of Europe", p. 318 
55.
 
Марк1:15, Матв. 4:177; Лука 10:9 та ін 
56.
 JM Robertson,op. cit., p. 117 
57.
 
Члени цієї секти все ще існують в Лівані та Сирії (пор.Aziz S. Atiya, "A History of Eastern church, p. 282) 
58. Renan, Ernst "Life of Jesus", p. 98 (foot-note)
 
59.
Цит.по Dr. FR Ansari "Islam and Christianity in theModern World", p. 21 
60. JM Robertson "A Short History of Freethought", vol.I, p. 277
 
61.
Однак, ця заборона була знята в 787 г . ДругимНікейським Собором 
62. Докладніше
див в"An Open Letter to the Christian Churchers" Published in "TheVoice of Islam", August 1963, pp. 602-605 
63.
Робертсон згадує: "Коли Готфрід зайняв Єрусалим, усі євреї були спалені живцем у синагогах, і хроніка розповідає, що хрестоносці в'їхали в храм на конях по коліно в крові багатьох тисяч убитих невірних. В ім'я Ісуса було вбито величезну кількість людей різного віку "(Short History or Christianity, p.219) 
64.
Матв.5:39-41; "A Short History of Saracens", p. 326. Подробиці дивThomad Keightley's " The Crusader's " 
66. Syed Mohammad Jamil "The Moral Side of the ChristianClergy", p. 12, Sir Alexander G. Cardew "Slavery and theChurches" Racionalist Annual, 1934, (pp. 27-34)
 
67. Wilfred W. Bigg, op. Cit., p. 103
 
68. Durant's "The Story of Civilization" - The Age ofFaith, part IV, Simon and Schuster - New York, 1950, pp. 773-774
 
69. Durant. "The Story of Civilization ", yjl. VI, pp.197-220
 
70. Rev. Canon WP Hares (The teching and practice of the church ofRome in India Examined, p. 122)
 
71. Jbid
 
72. Rev. WP Hares, op. cit .
 
73. John William Draper, "History of Intellectual Developmentof Europe, vol.
 II. 
74.
 Rev. WP Hares, op. cit., 123. 
75.
 Jbid. "The News Week" in its article"Massacre of the Pure"
оцінила загальну цифру убитих альбігойців не менше ніж у мільйон (див.Moral Side of the Christian Clergy, p. 21, by Syed Mohammad). Jamil 
76.
 
Цит. поRev. WP Hares, op. cit .. p. 126 
77.
 Jbid 
78.
 Jbid 
79.
 Rev. WP Hares, op. cit. 
80.
 "The Ageof Faith" title "Inquisition", p. 784. 
Стверджується, що інквізиція з1481 по 1808 р. покарала 340000 осіб, з яких 32 000 було спалено. За попередні 300 років Кеннет Вокер оцінює число убитих в300000 чоловік cf.: Iagnosis of Man, p. 210) 
81.
 
WEH Lecky "Rise and Influence of Rationalism inEurope", vol. II, pp. 32-33 
82.
 
Всебічне дослідження Реформації дано уClark "A Short History of Christian church" і уWill Durant "The Age of Reformation", p. 267-367 
83.
 JM Robertson,op. cit., p. 262 
84.
 Jbid, p. 269 
​​85. Jbid 
86.
 BertrandRussel, "Why I am not Chriatian", p. 20 
87.
 JM Robertson,op. cit., p. 269 
​​88. Jbid 
89.
 Jbid 
90.
 MarjorieBowen, op. cit., p. 9. 
91.
 
Ціт.по Dean Inge in "The church in the world",p. 52 
92.
 Hector Hawton"The Thinker's Handbook", p. 36. 
93.
 Joseph Wood,op. cit., p. 32. 
94.
 Will Durant,"The Reformation", Hfrt IV of the Story of Civilization, p. 571. 
95.
 LondonSyllabus of Religion Education, pp. 130-131 
96.
 The BibleToday: The English Bible before the Authorized Version, p. 128 
97.
 The LondonSyllabus, pp. 130-131 
98.
 How We Got OutBible 
99.
 The LondonSyllabus, pp. 130-131, Stanley Cook's"Introduction to the Bible", pp. 9-12 
100.
 EnglishModernism. "Its Origin. Methods andAims 'by HDA. Major, pp. 97 et. Aeg.
Докладнішу інформацію див в"Chaos of Cults "by Karen Van Baleen. 5th Edition 
101. Cf: Hector Hawton's "The Thinker's Handbook", p.161
 
102. HDA. Major, op. cit., p. 97
 
103. Robertson, op. cit., p. 208
 
104. Islamic Literature, October 1966, art: Food for Thought forChristians
 
105. John M. Allegro, " The Dead Sea Scrolls ",
р. 127 
106. Bertrand Russell, op, cit. pp. 20-21

Коментарі:

  • Frolov Vlad
    0.0
    Будь ласка, при написаннi постiв користуйтесь кнопкою "Кат / врезка" (остання кнопка в редакторi) щоб на страницi всiх постiв [escalibro.com] вiдображалися лише першi 1-2 абзаци. Через те, що вашi пости дуже великi - дуже незручно користуватися списком постiв.

Будь ласка, увійдіть (або зареєстуйтесь) щоб залишити коментар